11:16 Пропоную деякі роз'яснення стосовно | |
| Україна запроваджує європейські підходи до безпечної експлуатації об’єктів підвищеної небезпеки Сучасна епоха характеризується постійним ростом негативного техногенного впливу на навколишнє середовище. Особливу загрозу створюють об’єкти підвищеної небезпеки, аварії на яких можуть призвести до катастрофічних наслідків. Світ знає чимало прикладів техногенних катастроф. Наймасштабнішою за наслідками стала Бхопальська техногенна катастрофа в центрі індійського міста Бхопал, де в ніч з 2 на 3 грудня 1984 року на підприємстві з виробництва пестициду американської корпорації Union Carbide вибухнув резервуар для зберігання метилізоціанату. За одними даними в день аварії загинули 3000 осіб, за іншими понад 6000. Третина загиблих у перші години аварії були дітьми. У подальшому померло від 18000 до 30000 осіб. У 200000 осіб відзначалися серйозні ураження здоров’я. Україна і досі відчуває на собі наслідки аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Крім цього можна згадати надзвичайну ситуацію поблизу станції Ожидів Львівської залізниці, де 27 липня 2007 року на залізничному перегоні Красне-Броди,де зійшло з колії 15 цистерн з жовтим фосфором, 6 з яких загорілося. Під час гасіння пожежі утворилася хмара з продуктів горіння із зоною ураження близько 90 кв. км, куди потрапило 14 населених пунктів. До певного часу країни Європейського Союзу самотужки вирішували питання захисту свого населення та територій від промислових аварій, але бурхливий розвиток промисловості призводив до все нових і нових катастроф. Однією з останніх крапель, які змусили країни ЄС до прийняття спільних кроків у сфері запобігання значних промислових аварій, стала техногенна аварія, яка відбулася 11 липня 1976 року на заводі швейцарської фірми ICMESA в містечку Севезо на півночі Італії. У результаті аварії в атмосферу вирвалася смертоносна хмара діоксину. У тисяч людей почалися напади нудоти, ослаб зір, розвивалася хвороба очей. Багато років після катастрофи Севезо був містом-привидом. Після цього в Європейському Союзі у 1982 році була прийнята Директива про контроль над небезпекою виникнення значних промислових аварій, більш відома як Директива Севезо, яка встановила вимоги до держав-членів ЄС, визначених ними компетентних органів та підприємств, які відповідно до розрахунків, наведених у цій Директиві, вважаються підприємствами вищого рівня небезпеки або підприємствами нижчого рівня небезпеки. У 1996 році у відповідь на нові промислові інциденти була прийнята Директива Севезо II, яка накладала нові вимоги на держав-членів ЄС, а з 1 червня 2015 року набрала чинності Директива Севезо III. Ратифікувавши Угоду про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони наша держава взяла на себе зобов’язання імплементувати в українське законодавство діючі в Євросоюзі Директиви, у тому числі Директиву Севезо III План імплементації Директиви передбачав внесення змін в перщу чергу до Закону України «Про об’єкти підвищеної небезпеки» та інших законів у сфері об’єктів підвищеної небезпеки, а також ряду підзаконних актів, якими передбачалося затвердити новий порядок ідентифікації та обліку об’єктів підвищеної небезпеки, нормативи порогових мас небезпечних речовин або їх сумішей, порядки розроблення та перегляду нових документів для об’єктів підвищеної небезпеки, а саме: політики запобігання аваріям на об’єкті підвищеної небезпеки та звіту про заходи безпеки на об’єкті підвищеної небезпеки 15 липня 2021 року Верховною Радою прийнятий закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо об’єктів підвищеної небезпеки». Відповідно до прикінцевих положень закон набирає чинності через один рік з дня його опублікування. Але вже зараз триває напружена робота з підготовки проектів підзаконних нормативно-правових актів. Сподіваюсь, що вони будуть прийняті ще до набрання чинності законом. Прийнятим законом внесено зміни одночасно до Кодексу цивільного захисту України, Законів України «Про об’єкти підвищеної небезпеки», «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та «Про основні засади регулювання містобудівної діяльності». Змінами до законодавства уточнена діюча термінологія, насамперед. терміни «об’єкт підвищеної небезпеки» та «план локалізації і ліквідації аварій та їх наслідків», вводяться нові терміни «політика запобігання аваріям на об’єкті підвищеної небезпеки», «звіт про заходи безпеки на об’єкті підвищеної небезпеки», «джерело небезпеки», «відновлення показників безпеки джерела небезпеки», «ефект «доміно»», «оператор». Щоб уникнути двоетапного проведення ідентифікації вилучається термін «потенційно небезпечний об’єкт». На цей час суб’єкт господарювання проводить ідентифікацію потенційно небезпечного об’єкта, а потім для потенційно небезпечних об’єктів – ідентифікацію об’єктів підвищеної небезпеки. З набранням чинності запропонованих змін до законодавства необхідність у визначенні потенційно небезпечних об’єктів відпаде. Суб’єкт господарювання, який експлуатує об’єкти з наявністю небезпечних речовин відразу проводить ідентифікацію об’єктів підвищеної небезпеки. Таким чином зменшується кількість небезпечних об’єктів та зайві фінансові витрати на процедуру ідентифікації. Якщо вже говорити про ідентифікацію, та новим законом вводиться поділ об’єктів підвищеної небезпеки на 3 класи в залежності від кількості небезпечних речовин та їх порогової маси, при цьому 1 та 2 класи чітко відповідають критеріям, визначеним у європейській директиві, то 3 клас – це особливість національного законодавства. Для прикладу до другого класу відносяться об’єкти з наявністю 250 тонн бензину, 50 тонн аміака, 1 тонни хлору і більше, а якщо на них буде 200 тонн бензину або 40 тонн аміаку чи півтонни хлору? Хіба такі об’єкти можна віднести до безпечних? Аналогічна практика існує і в європейських країнах. У Франції визначається 6 класів небезпечних об’єктів, в Угорщині та Румунії по 3. В питаннях безпеки кожна країна може встановлювати свої більш жорсткіші вимоги – головне, щоб виконувались вимоги Директиви. Поділ об’єктів підвищеної небезпеки на класи дозволяє встановити до них вимоги в залежності від їх реальної небезпеки, в залежності від їх класу, а не однакові, як в діючому законі. Обов’язком кожної країни є визначення компетентного органу у сфері діяльності, пов’язаної з об’єктами підвищеної небезпеки. В Україні таким органом визначено ДСНС, до повноважень якої крім своїх основних завдань тепер належить: забезпечення взаємодії між центральними органами виконавчої влади у сфері діяльності, пов’язаної з об’єктами підвищеної небезпеки; забезпечення співробітництва з органами Європейського Союзу та іншими міжнародними організаціями з обміну даними про об’єкти підвищеної небезпеки; забезпечення оповіщення та інформування відповідних органів інших держав, території яких можуть зазнати впливу аварії та її наслідків у разі транскордонного впливу аварії; отримання оповіщення та інформування в разі загрози виникнення або виникнення аварії на об’єктах підвищеної небезпеки від інших держав; визначення за інформацією, наданою операторами, переліку об’єктів, на яких може виникнути ефект "доміно", організація обміну інформацією між громадськістю та суб’єктами господарювання, які провадять господарську діяльність на об’єктах, що знаходяться в зоні виникнення ефекту "доміно", про небезпеку, загрозу виникнення або виникнення аварії на об’єкті підвищеної небезпеки; забезпечення постійного доступу громадськості та суб’єктів господарювання, які провадять господарську діяльність на об’єктах, що знаходяться в зоні виникнення ефекту "доміно", до інформаційних ресурсів (зокрема в електронній формі) про стан безпеки об’єктів підвищеної небезпеки". Вводяться нові вимоги для суб’єктів господарювання об’єктів підвищеної небезпеки 1 та 2 класу, а для ОПН 3 класу більшість вимог значно помягшується. Для кожного з таких об’єктів необхідно розробляти політику запобігання аваріям і готувати та подавати компетентному органу звіт про заходи безпеки на цих об’єктах. Натомість скасовується вимога щодо подачі декларації об’єкта підвищеної небезпеки та проведення її експертизи. Змінено підходи до розробки планів реагування на надзвичайні ситуації на об’єктах підвищеної небезпеки. Для об’єктів, наслідки надзвичайної ситуації на яких виходять за межі об’єкта підвищеної небезпеки 1 класа, оператором суб’єктом господарювання розробляється план локалізації та ліквідації аварій та їхніх наслідків (внутрішній план), а місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування розробляють зовнішній план – план реагування на надзвичайні ситуації. У законі також визначений порядок дій у разі виникнення аварії на об'єкті підвищеної небезпеки. Серед іншого передбачається, що оператор суб’єкт господарювання повинен самостійно припинити експлуатацію джерела небезпеки, якщо це призвело до виникнення аварії на об’єкті підвищеної небезпеки, та вжити заходів для недопущення повторного виникнення такої аварії. Для встановлення обставин, причин та наслідків виникнення аварії, а також осіб, діями чи бездіяльністю яких спричинено виникнення аварії або створено передумови для її спричинення оператор, суб’єктом господарювання призначається та проводиться розслідування. Відновлення експлуатації джерела небезпеки можливе після відновлення усіх показників безпеки джерела небезпеки та повідомлення про це компетентному органу. Змінами до Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" встановлено особливий режим проведення інспектування об’єктів підвищеної небезпеки. Планові заходи державного нагляду (контролю) у сфері діяльності, пов’язаної з об’єктами підвищеної небезпеки 1 класу, здійснюються органами державного нагляду (контролю) не менше одного разу на рік. Планові заходи державного нагляду (контролю) у сфері діяльності, пов’язаної з об’єктами підвищеної небезпеки 2 і 3 класів, здійснюються не менше одного разу на два роки". Такий підхід дозволить забезпечити дієвий контроль за станом об’єктів підвищеної небезпеки. Статтю 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» доповнено додатковою підставою для відмови у видачі сертифіката про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта у разі неврахування суб’єктом господарювання, який планує експлуатувати хоча б один об’єкт підвищеної небезпеки, висновків компетентного органу у сфері діяльності, пов’язаної з об’єктами підвищеної небезпеки, щодо поданого звіту про заходи безпеки на об’єкті підвищеної небезпеки або неподання оператором звіту про заходи безпеки на об’єкті підвищеної небезпеки у порядку та строки, визначені Законом України "Про об’єкти підвищеної небезпеки". В цілому закон спрямований на зниження ризику аварій на об'єктах підвищеної небезпеки та узгодить вітчизняне законодавство у сфері діяльності, пов’язаної з об’єктами підвищеної небезпеки, з правовим полем Європейського Союзу. | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |